ohmylittlesongs

Грузія, як маленька мрія, якій судилося збутися. Частина перша

16:15

Сказати, що я хотіла відвідати Грузію, всеодно що змовчати.
Ну а кожній великій справі потрібна суперкоманда, у нас вона ще й супер дівчача.

Що Оленка (зліва), що Оля (справа) за тиждень мені стали дуже близькими. І я безсумнівів рада нашому знайомству. Олена Хрущ – математик, яка завжди знала, де ми та куди рухаємося, яка від серця співала нам та акомпонувала на гітарі, а і на піаніно було, а інколи й гучно розповідала, а ще читала вірші. Ще до подорожі я знала Олю Супрун, як дуже милу дівчинку, архітектора, і те, що вона крутий львівським блогер, яка ще любить білок, та й взагалі все помаранчеве, та графіку. Заспокійливий голос Олі й досі відлунює в моїй голові.

Десь пів на дванадцяту ми впримітили посадкову смугу аеропорту Тбілісі. А вже через п'ятнадцять хвилин шукали поглядом наших знайомих, які б відвезли нас в хостел. Досі пам'ятаю, як я вибігла з аеропорта і за вигуками друзів хотіла повернутися через ті ж двері exit. Може, дівчата подумали, що мене арештують і на цьому все закінчиться... . Та охоронець тільки зашарівся від моєї активності. І тут прийшло розуміння, що я нарешті в теплій Грузії. І що тут буде добре.

Грузія, це колорит, доступний нам за дві з половиною години польоту з Києва. Країна, яка не вимагає від тебе нічого, наприклад, тієї ж візи. Натомість дарує емоції, годує, знайомить, закохує.

Люди

Тижня замало, шоб пізнати грузинів, як націю. Вони гостинні, це правда. Суб'єктивно жінки здалися трохи закритими та холодними. За винятком бабусі, як пригостила смачнезним інжиром, а і, мабуть, власниці хостела в Казбегі, яка теж годувала нас, але вже хачапурі.

Чоловіками ж ми перенаситилися. Українським дівчатам неможливо просто так пройтися вуличкою, щоб не вчути компіментів та запрошень на вино-шашлик. Насправді, якщо ти хочеш підвищити собі самооцінку - їдь в Грузію. Якщо в нас чоловіки доволі самозакохані та мляві, то грузини, намагатимуться тобі всіма силами вгодити.

А ще за ними цікаво спостерігати. От дивишся на гучну, добре жестикульовану мову та думаєш, що це лайка, а насправді вони можуть просто емоційно спікуватися. Страшенно горді та трохи нагадують італійців своєю імпульсивністю.

Грузини тепло відгукуються про нашу країну. Кажуть, що були в нас на відпочинку, чи працювали, або ж і одружені з українкою.

Швидкий гастро-тур

Ми не скуштували всіх видів місцевої їжі та сортів вина. Але дещо таки понадкушували. А ще досхочу напилися Боржомі (велика пляшка – 1,2 ларі, Карл) і смачного лимонаду (грушевий – мій улюбленець) – і чому нам його не експортують?

Безсумнівів, фаворитом серед хачапурі є аджерульський із вбитим яйцем, шматком масла та велетенською кількістю сиру. Як таке можна їсти? Руками, довго смакуючи та облизуючи пальчики.

Головною стравою, яку ми їли майже кожного дня були хінкалі. Ми стали такими собі хінкальними гуру, сперечалися, де краще тісто, а де м'ясо, вгадували набір спецій. І хінкалі це не пельмені (які я не люблю). Це добре приправлений соковитий кусень начинки+бульон, і все це загорнуте в тісто.

Смачною була форель та салати. Окремий уклін грузинським овочам та фруктам. Складається враження, що нашим бракує тепла, щоб повністю дозріти. Ми закохалися в їх помідори, а які добрі там сливи, а виноград, а інжир, все мов нектар. Шкода, що хурма ще не доспіла, а то б я і про неї так розспіпувалася.

Так-от, запивайте це все смачним вином, і в рідкісних випадках чачею – на смак як наша злегка солодкувата горілка.

Тепле місто Тбілісі

Помітно, що країна працює на туристів. Хочеш розваг – на тобі, а ми прибиремо та напомадимо вулиці, і чекатимемо саме тебе. Ми планували погрітися в Тбілісі, потім проїхатися знаковими місцями дорогою до Казбегі, і там оселитися на решту часу. Про те, що робити в Тбілісі розповім ще сьогодні, а добре приправлена решта історій чекатиме на вас вже в наступному дописі. Гадаю, що до неділі встигну таки виписатися.

Дівчата кепкували з мене, та якщо Казбегі я порівнювала з Яремчею, тільки там якісніші обої, і дороги, і.. ну не знаю гори вищі так разів вдвічі. То Тбілісі до кінця другого дня став нагадувати Франківськ. Так, їм більше є що показати, і метро в них є, і гори під боком, і фунікулер, але дрібненькі затишні вулички нашіптували, що я вдома. І ритм життя здався доволі розміреним. Тай історично містечко нарічене теплим, і я одразу згадувала про свое Тепле Місто. Ще б грузинські пани з меншим захватом поїдали нас очима – тоді б взагалі все було чудово.

Так що ж робити в Тбілісі?

Перший день у нас пішов на знайомство, а другий на приглядання до міста.
У міста, як і в жінки два лиця – легке й свіже зранку, та марафетне вночі. Те та інше вабить та цікаві по-своєму. Прогуляйтеся старим містом в день, та не пошкодуйте пару ларі на те, щоб проїхатися основними вулицями вночі, коли місто буквально тоне у вогнях.

Зайдіть в головний православнй собор - Церкву Пресвятої Тройці. Ми дійшли до неї, щоправда занадто пізно, і ворота вже були зачиненими. Це не розчарувало, адже сам шлях до церкви був захопюючим. Ми, мов три грішниці, в пошуках прощення пройшли пару кіл пекла.

Більшість туристичних знахідок, і це не дивно, розміщені в центрі Тбілісі. Тому ви так чи інакше втрапите на вулицю Шота Руставелі, побачити футуристиний міст Миру (поруч ще дуже смішний фонтан – любитель обливати прохожих), та побачите колоритні дрібні вулички.

Другого дня ми пройшлися ботсадом – по дорозі вам зустрінуться автентичні вулички з типовими балконами, старшими чоловіками за настільними іграми та інжир на деревах.

Тут же ви помітете фортецю Нарікала та 20-ти метровий монумент Мати Картлі, яка в одній руці тримае вино, а в іншій меч, і відповідно символізує відношення Грузії до друзів та ворогів.

Дорога від ботсаду веде в район Абонутобані, знаменитий своїми сірчаними лазнями. Нам їх дуже нахвалювали, але ми так і не встигли в них побувати.

Підійміться фунікулером на гору Мтацмінда, де розкинувся місцевий парк розваг. Ми були тут вночі, тому з атракцій нам перепав незабутній вид, підсвічений блискавками. Але це неймовірне відчуття – коли з кожним метром перед твоїми очима розростаеться панорама нічного міста.

Мабуть, ми не типові туристи, адже не мали чіткого плану на щодень: куди йти, на що дивитися, під яким пам'ятником фотографуватися. Нам подобалосся прокидатися ближче до обіду, із глибоким театральним видихом скаржитися на спеку, після чого випливати в місто, снідати та поволі розходжувати насолоджуючись новими видами та самим спілкуванням і так до пізньої ночі. Моїй душі сподобалася атмосфера, яка панує в Тбілісі, а шкіра закохалася в тутешній клімат. Я б навіть залишилася, тільки б грузини навчилися української.