Я забігла в першу роздягальню, і вона виявилася чоловічою. З порога другої мене просять залишити верхній одяг в роздягальні, яка в іншому кінці коридору. Загальний душ, загальний огляд місцевої медсестри, і перед очима вже висить уявний транспарант "вас вітає басейн івано-франківського університету нафти і газу". А зліва штурхає в бік вже реальний викладач. До Миколайовича я ходила на секцію легкої атлетики і він відверто вважав нас слабачками, а ми щиро не розуміли нащо нам те фізичне виховання.
Нас з водою розділяють пару кроків. Якби не радянський дизайн приміщення, то тут доволі нормально. Я переживала, чи здружиться моя шкіра з водою, чи не буде мені захолодно... коротше ставила типові питання, як людина, яка до того не була в басейні.
Минає двадцять хвилин, і я ловлю себе на думці, що навколо всі як один виглядають нещасними? У людей на руках довідка "придатний для басейну", навколо вода нормальної температури і попереду ще півгодини часу, чому ж у всіх на пичках жодних ознак щастя. Не стрималася, й питаю у дівчини, яка приперлася до бортика: "Як гадаєте, чому у людей сумний вигляд, та й у вас теж?" І чую: "Бо всі зусилля витрачаємо на плавання, на посмішки сил не залишається".
А якби люди припустили, що вода має пам'ять, то поводилися б веселіше?
Я згадую історію про те, як у 60-х група вчених закрилася в лабораторії з метою винайдення зброї масового знищення. На другий день вони потрапили до лікарні з гострим харчовим отруєнням. Розслідування зайшло у глухий кут — науковці нічого не вживали, окрім води з графинів на столі. Її перевірили й не знайшли в ній жодних сторонніх речовин. У звіті так і написали: "Причиною отруєння стала вода", пояснивши, що рідина "сприйняла" негативну енергію розмов про зброю, і тому стала отруйною.
Або ще одну, яку розповів друг, який повернувся з конференції по збереженню води. Організатори вирішили продемонструвати, як може поводитися вода. Три склянки з водою і рисом вони розмістили у холі на столі. Завданням учасників було кожного дня звертаючися до першої склянки говорити тільки приємне, на другій зривати злість, і до третьої віднестися нейтрально. Через тиждень з рисом у першій склянці нічого не сталося, у другій він покрився пліснявою і почорнів, у третій вода трохи помутніла.
А все тому, що існує теорія про те, що вода зберігає у своїй структурі дані про все, що відбувається навколо неї, про всі речовини, які вона омиває. Причому її хімічний склад від цього не змінюється. Вона поводиться як жива субстанція, що має пам'ять.
Чесно кажучи, думка про те, що у води справді є пам'ять трохи лякає. Адже в небагатьох знайдеться можливість пити джерельну воду, що вже говорити про її використання заради гігієни. Натомість повсякденно користуємося механічно очищеною, яку отримуємо по старих трубах. І хоча скептично відношуся до таких теорій, про те вперто вірю у чудесну силу хорошого настрою. І найлегше його передавати саме за допомогою посмішки. До речі, після ввімкнення цієї крутою опції тілу одразу стало легше триматися на воді, та й мені веселіше.
