Двотижневе дитя змусило серце вириватися з грудей. Перші півгодини знайомства не могла зрозуміти, де я і що зі мною. Все споглядала на посопування та биття ручками, і дивувалася. А кожен з нас же починав із такого жабеняти!
Спершу тобі лячно доторкнутися до дитинки, а вже через годинку ти тримаєш її на животику. Минає ще година часу і ти вже носишся з Настуською по дому, а мале вовтузячися, ще й засинає на грудях. І тут ти розумієш, що твоє серцебиття підлаштовується під її, а страх зробити щось не так наближається до нуля. Щастя є!

По приході додому разом з тобою поріг перетинає і раціональне зерно: як же добре нам - гостям! "Потусили" вечір з дітками, набралися позитивних емоцій, навіть в блог їх вилили. Інакше матерям. Бути поруч, піклуватися, оберігати і так зранку до ночі, двадцять чотири години на добу. Я вже своїй зателефонувала й подякувала за турботу. А ви?

І на кінець-то відео про ту найважчу роботу! Скиглите, що втомилися? Та ну. Ви прокидаєтеся кожні дві години, щоб втихомирити "нове життя"? Люди, тримайтеся купи, а Вас сімейка Богатирьових, ще раз вітаю з новоприбувшою! Многая літ!