Випадок перший:
Питаю у дівчини, що так прудко викинула пляшку з-під слабоалкоголки в найближчі кущі, чи й вдома засовує сміття під ліжко...
Випадок другий:
Нагадую підліткам, які жваво закидують свої зади в татусеву машину, що вони ще можуть стати гідними громадянами забравши разом з собою пакети та пляшки...
Натомість ловлю на собі грізні погляди.
Ви перевертень? Хм, також ні? Тоді вам мене не зрозуміти. Адже за долю секунди, в їхніх очах із ще однієї банальної особи жіночої статі я обернулася в інопланетянина. Ах, ну ж звісно, коли мова заходить про відповідальну поведінку, то слова перестають звучати українською чи якоюсь іншою хоч комусь зрозумілою мовою. Вони стають космічними. Вони є дурним тоном та обмежують особисту свободу, яку так ревно відстоює кожен з нас.
Випадок третій:
Листок, на якому друг написав прохання: не паліть в ліфті, за кілька годин було зірване та викинути у ту ж кабінцу ліфта.
І це всього лиш три випадки за останні три-чотири дні. І це всього-навсього ті три випадки на яких закцентувалася моя білява голівонька.
Припущення: мабуть, експлуататори, у своєму ж колі, почули, що якщо вони робитимуть правильні речі, то в них повідвалються ручки/ніжки. Якщо вони не смітитимуть, то сяйво чистоти навколо сліпитиме їх очі. Якщо почують в замін на допомогу "дякую", то одразу ж стануть глухими та немічними. У мене закінчилися варіанти. Маєте, що добавити?
