Є пісні для забитих маршруток чи задушливих вагонів, для дружніх прогулянок і повільних старечих танців під відкритим небом. Для зустрічі з добрими друзями і противними незнайомцями.
Пісні для безмежної не ілюзорної, на перший погляд, любові і легких справ на одну ніч. Для беззупиних веселощів, легкого, й не дуже алкоголю, пісні для пісень, пісні для мрій, для душі, для…
А
ще для таких собі похоронів, - прощань з
власними амбіціями, стосунками, чи дорогими серцю людьми.
перед очима постає приміщення закинутої церкви. Де на лавках осіли люди зі заплаканими очима. Десь по центру заклякнув, мов стовп, хороший персонаж з добрим лицем і протертим листком паперу в руках. Він, то кидає поглядом поміж осілих бувальців, то на свій текст, і відпускає в повітря пригорсток теплих спогадів про того, хто в труні. Після чого, далеко не веселі, гості в чорних рясах поволі піднімаються зі своїх стільців і зо живими квітами прямують до того не живого, залишають поруч частку себе і йдуть, щоб більше не повернутися.
