Я: Запросили на "Солодку Дарусю". 

не я: Бачив. Не сподобалась.

Я: Чого?

не я: Нудна вистава про німу бабу.

Я таки пішла - попри жахливу погоду та відсутність бажання вилазити з дому. І всі дві години сорок хвилин ( адже стільки триває вистава ) не було й секунди, щоб пошкодувала. Впродовж всього часу тіло буквально вібрувало, а душа співпереживала. Навколо мене жінки всхлипували, та витирали мокрезні від сліз очі. Я ж заплакала усього разок, але напруження й роздуми не закінчились і по поверненні додому. 

Про що? Режисер (Держипільський) представляє публіці історію української родини, в домівку якої завітало лихо під назвою війна. Зрозумілим стає твердження: на війні немає правих чи не правих, є тільки постраждалі. Сюжет розвивається на основі побутових ситуацій, із сатиричними вставками та частково інтимними сценами. Цікаво було спостерігати за емоціями та переживаннями героїв, а також глядачів. 

Очікуйте на "стару" мову, приємний вокал актрис, та драму рівно на три життя.